“Підтверджується версія, що на Азові Київ грає свою круту шахову партію, результатом якої має стати шах і мат Путіну”
Підтверджується версія, що на Азовському морі Київ грає свою круту й дуже довгу шахову партію, результатом якої має стати шах і мат Путіну, тобто повномасштабна ізоляція Росії й витіснення її не лише з Азова, але й з Донбасу та Криму.
Ключовий момент: оголошення «Кривавим пастором» наміру чергового проводу кораблів Військово-морського флоту України через Керченську протоку до Бердянська.
Зауважимо одну деталь – цю заяву було зроблено наступного дня після прийняття резолюції Генеральної асамблеї ООН, запропонованої саме Україною.
Про те, чим цей похід обернеться для Росії, трохи нижче. Поки що про те, чому ця резолюція є величезною стратегічною поразкою Кремля.
Пункт перший. Резолюція закликає Росію вивести свої війська з території Криму і засуджує зростаючу російську військову присутність в Чорному і Азовському морях.
Вивести війська з Криму – це значить не лише прибрати «Іскандери», авіацію та сухопутні частини. Це також прикрити бази Чорноморського флоту в Севастополі, на що Москва піти ніяк не може ані з військових токи зору, ані – що найважливіше – політичної.
Росіяни, яких накачують міфом про «город русской славы» не пробачать. Відтак для України в realpolitik з`являється широкий простір для маневру та сильна позиція на переговорах з Москвою – а вона нікуди від них не дінеться, доведеться.
Пункт другий. У резолюції підкреслюється, що присутність російських військ у Криму суперечить національному суверенітету і територіальної цілісності України і окремо зазначається, що це загрожує БЕЗПЕЦІ ІНШИХ ДЕРЖАВ Європи.
Це ще не мат Путіну, але загрозливий такий шах. Справа в тому, що доручення на миротворчі місії за статутом ООН надає Рада Безпеки. Росія, зловживаючи своїм правом вето, блокує усі рішення цього органу (не лише по Донбасу, Криму, але й іншим питанням, зокрема Сирії) й це бачать інші.
Резолюція Генасамблеї має поки що вигляд заклику, але вона є дуже вагомим кроком до того, що постанову про створення миротворчого контингенту ООН та спрямування його на Донбас (про що давно говорять), а після агресії Москви на Азові, ще й в цей регіон, буде прийнято Генеральною асамблеєю.
Прецеденти уже були. Можна згадати ситуацію на Корейському півострові, коли озброєні до зубів радянські, північнокорейські та китайські війська рвалися до Сеула, а СРСР в Раді Безпеки блокували будь-яке рішення на припинення власної ж агресії та спрямування в Корею «блакитних касок».
І тоді Генеральна асамблея прийняла постанову, яка називалася «Єдність на користь миру» й проголосувала за спрямування на півострів миротворчого контингенту. В результаті війни СРСР проти ООН, Кремль зазнав нищівної поразки й змушений був відступити на лінію розмежування по 38 паралелі.
Зараз Україна та її західні партнери, передусім США та Велика Британія акуратно підводять ситуацію під прийняття такої само резолюції.
Далі можливі варіанти: звичайна відправка військ ООН на Донбас, навіть без узгодження з Москвою – мало сумнівів в тому, що воїнство «Новоросії» буде розтрощено за кілька днів. Дати ж команду власним військам ув’язатися в битву з ООН, для керівництва Росії є самогубством, причому, можливо, в прямому сенсі.
За такого варіанту на Азові кораблі країн НАТО, але уже під прапором ООН, просто увійдуть до акваторії й поставлять усе, що плаває там під вимпелом ВМС РФ, у позу вінницької колгоспниці на буряковому полі.
Є ще один варіант: розірвання Україною угоди щодо Азовського моря. Раніше, коли Путін лише займався дрібними провокаціями, цього робити не можна було. Після нападу на український конвой та реакції ООН – можна.
У такому випадку, згідно з міжнародним морським правом, Азов перетворюється на міжнародне море й блокування на ньому судноплавства вважатиметься тяжким злочином, який мусить бути припинений військовою (якщо того потребує ситуація) силою. Тобто знов-таки флотом НАТО під мандатом ООН.
Тоді уже не Росія блокуватиме українські порти та судна, а есмінці США – Чорноморський флот на його базах в Севастополі. Кораблі ж які не виходять в море, перетворюються на купу іржавого мотлоху, який не має жодної користі.
Не забуваймо, що анексію Криму не визнано міжнародною спільнотою, а відтак Москва не має жодних правових підстав для «захисту кордонів та національного суверенітету».
А тепер про підготовку чергового походу українських кораблів крізь Керченську протоку до Бердянська. Що робить Україна.
Перше: заздалегідь оголошує про це – аби Москва не волала, що це «несподівана провокація».
Друге: на кораблі посадять представників ОБСЄ. Нехай російські морячки наважаться на таран або обстріл – реакція ЄС буде такою, що мало не видасться – позачергову сесію Генасамблеї скличуть за кілька годин і відповідну резолюцію (читай вище) приймуть блискавично.
Третє: українські судна можуть супроводжувати бойові кораблі НАТО. Напад на них – це напад на НАТО.
Найтрагічніше для Путіна, що він потрапляє у цугцванг. Для тих, хто не знається на шахах, поясню – це така ситуація, за якої будь-який твій хід погіршує для тебе становище на шаховій дошці. Цугцвангів протягом партії може бути кілька – один ми уже бачили 25 листопада в Керченській протоці. Зараз насувається другий. Цугцванги неодмінно призводить до розгрому в шаховій партії.
Змоделюємо ситуацію. Ось, підходять наші кораблі до Керченської протоки, росіяни їм повідомляють, що прохід закрито. Закрити прохід без причини не можна – це порушення законів судноплавства. Причина може бути одна – неможливість з якоїсь причини проводження кораблів. Наприклад, можна посадити якийсь корабель на мілину поперек фарватеру, як це росіяни уже робили.
Українці стоять день, два, тиждень. Перед протокою з обох боків скупчуються сотні цивільних суден. Бо їм прохід теж не дозволено. Представники ОБСЄ акуратно все це фіксують. Гідрографічне (насправді розвідувальне) судно Королівських ВМС Великобританії HMS Echo, яке знаходиться в акваторії Чорного моря, також. Як і літаки-розвідники НАТО.
Судовласники та власники вантажів ревуть про величезні збитки (до речі, росіяни їх теж нестимуть – не забуваймо про їхні азовські порти) й вимагають вгамувати Путіна будь-якими методами – дістав.
Скликається позачергова сесія Генеральної асамблеї ООН і – читай вище.
Непрямим підтвердженням того, що події МОЖУТЬ розвиватися за саме таким сценарієм, є «збіг» – Турчинов оголосив про підготовку чергового проходу кораблів ВМС України саме у той день, коли британський «гідрогрфічний» корабель відшвартувався в порту Одеси. Звичайно ж, з «дружнім візитом».
У такій ситуації Путін опиняється в пастці. Варіантів він має лише два.
Перший: закусити вуздечку, стати в героїчну позу й повторити епопею 25 листопада. Про наслідки читай вище.
Другий: зробити вигляд, що не помічає українських кораблів в Керченській протоці. Тоді всередині країни вважатимуть, що він злякався. Що він «прогнувся» під тиском. А пахан не може собі дозволити виявити слабкість перед поплічниками – боком вилізе.
Обидва варіанти погибельні не лише для Путіна особисто, але й для Росії. Імперія не має права на поразки – ані політичні, ані військові. Поразка в Кримській війні призвела до жорстокої політичної кризи в Російській імперії аж до самогубства царя Миколи І.
Поразка у війні з Туреччиною 1877-1878) – не військова, – політична, бо усі вигоди дісталися не Росії, просто з неї російська пропаганда, як завжди, зробила «перемогу» призвела до смерті царя Олександра ІІ. 13 березня 1881 року після серії невдалих замахів, його підірвали за цілковитого потурання спецслужб.
Поразка у Російсько-Японській війні 1904-1905 року призвело до революції, в результаті якої цар Микола ІІ ледь не злетів з престолу. Він злетів з нього в результаті серії страшних поразок у Першій світовій.
Поразка у війні с Афганістаном та «Холодній війні» знищила СРСР.
Отже, все йде хоча й повільніше, аніж нам би хотілося, але в дуже вигідному для нас напрямку.
Наступних 5 років Порошенка на посаді президента Москва точно не витримає.