Прurодu донеччанuна в столиці «хунтu»: Це незвично, це ріже око …

Минулого тижня був у Берліні. Точніше в столиці хунти. Вражень маса. Зараз коротко і поясню різницю між Києвом 2019 року і асвабажденним [від прав людини, роботи, банківської системи, сну і інших біндерскіх речей] Донецьком повідомляє Обозреватель

Перше, що кидається в очі – це одяг. Різниця в тому, що в Донецьку ти одягаєшся, щоб не привернути увагу, бо нуегонах. У Києві ж багато яскравих кольорів серед одягу. Це незвично, це ріже око. Відвик я від цього.

Всі люди кудись постійно поспішають. З * ка, в Донецьку було також: годину пік, пробки, мат-перемат від водіїв. Зараз в Донецьку пробки хіба від того, що танки їдуть, а холопам цивільним це бачити не можна.

Сумно. Дуже. Ви собі не уявляєте, який кайф виявитися в пробці не тому, що дебіли на військовій техніці їдуть, а тому що тупо Алень за кермом.

Багато людей, які розмовляють на Українському, після моєї останньої поїздки до Києва це кидається в очі і ріже слух. Чому ріже? Все просто – в Донецьку тебе можуть кинути на підвал за те, що ти розмовляєш на Українському. У Києві всім пох * р на те, якою мовою ти розмовляєш. Різниця між дикунами при владі і цивілізованим суспільством – це коли тебе не поб’ють і не калічать за те, що ти розмовляєш російською або на Українському, головне щоб ти не була зрадником.

Маршрутки. Тролейбуси. Метро Кияни, я хз що вас не влаштовує: в Донецьку ти їздиш на таких шкапах на колесах, які не те що напівдохлі, на цьому в принципі людей возити не можна.

 

Так, пробки, так, оленів на дорогах, але … Але в Києві я впевнений, що це одоробло на колесах не розвалиться. Начебто дрібниця, але це цивілізаційна різниця, це ставлення до цивільних як людям, а не як худобі. От і все.

Шибениці. Патрулі. Мовний патруль. З * ка, не знайшов нічого з вишенапісанного, хоча облазив весь Київ. Не знаю, де там на ріс тв і на місцевих пропагандистських засобів масової інформації побачили фошіздов, на кшталт 2019 рік на дворі, соромно бути дебілами в третьому тисячолітті.

Знаєте, який кайф ходити без паспорта по місту? Не знаєте? Ви просто не жили на асвабажденних рф територіях. Знаєте, що таке спати і знати, що вам в будинок точно не прилетить снаряд? Ви просто русопат і ненавидите все російське: в Донецьку паспорт з собою носив би навіть Дункан Маклауд, а спати і знати, що ти можеш просто спати – це дорогого варто. Кайф неймовірний, одним словом. Але багатьом не зрозуміти цього.

Потяги. Літаки. Банкомати. Одним словом все, від чого асвабаділа від рф Донецьк. З * ка, побачивши літака, відчуваєш себе дикуном і жителем Урюпінська. Потяги їздять, літаки літають, банкомати [шайтан-машини з грошима] … Твари. Які ж росіяни тварі – від усього цього асвабаділі.

Донецьк. Не знаю, може в Таганрозі або Ростові жити як в кам’яному столітті – це нормально, але прагнення жити в лайні – це якось мінімум тупо. Але валянків з рюцкагаварясчей щелепою цього не зрозуміти.

Ціни в супермаркетах. Розчарую роспропагандістов – в Києві в супермаркетах нічого не купують, бо натовпу людей бігають за синицями [жерти нічого, солі нема і т д]. З вилами. Правда, є одне але: за 80-100 $ в місяць ніхто в Києві не працюватиме, різниця зарплат як між Зімбабве і Нью-Йорком. Спасибі рф за те, що асвабаділі Донецьк від зарплат.

У 8 вечора життя тільки починається в Києві, в Донецьку ж в 8 вечора нех * р ловити на вулиці [хіба що проблеми]. Ні патрулів, ніхто бомжуватого вигляду не питає у тебе документи, бо ти пахоже на діуверасанта. Бля, який це кайф- ходити і розуміти, що до тебе нікому немає справи і ніякої придурок тебе не чіпатиме. Облав теж немає в Києві, людей в масках також. А в Донецьку є.

Мовне питання. Спеціально розмовляв російською день тупо з усіма. Не повірите, в секретну в’язницю СБУ не забрали і не повісили. У Донецьку за розмову в маршрутці можуть прийняти на підвал. Так де справжні фашисти: в Донецьку або в Києві? Питання риторичне як на мене.

Що ще кинулося в очі в порівнянні з Донецьком … Забиті кафешки в обід. Хунта, звичайно загинається, Україні п * здец і все таке, але … Але шось я не побачив цього, бо в Донецьку кафе забиті хіба в рідкісні дні так званих масових гулянь.

Був на Майдані, на Інститутській. Інститутська пахне смертю досі. Точніше не пахне, від неї несе смертю. Подивився на фото Небесної Сотні і в черговий раз усвідомив просту річ: наші Герої – це прості люди, а не продукт пропаганди. Всі ці гиві, матароли, Захарченко – тупий фейк. У Києві люди йшли під кулі без зброї, про них не знімали фейковий сюжети, їх не розкручували в змі. Відчуйте різницю, так би мовити.

Моралі немає. Цінуйте те, що маєте, бо жити в російській світі – це так собі життя. Кінець.

PS Хочеш допомогти російському хлопчикові приїхати додому в труні з Донбасу? 

Це просто – інструкції на сайті http://hunta.in.ua/