Мирний, ранковий Львів. Хлопці вийшли рівним кроком. Оглядаюся навкруги, і хочеться вити. – Ото, к*рва, вийшли зустріти, аж три з половиною людини. Трясця вас візьми…
Три з половиною. Мирний, ранковий Львів. Хлопці вийшли рівним кроком.
Передні шереги несуть портрети загиблих побратимів. В очах, які ще не звикли до миру, читається втома. Надто ще мало часу. Загорілі, суворі та обвітрені обличчя повідомляє prefiksblog.co.ua
Напруга, хвилювання від них, передається повітрям. І тільки тоді, коли поглядом вихоплювали серед людей знайомі обличчя, вони починали сяяти та посміхатися. “Не даремно, значить ми потрібні”.
Оглядаюся навкруги, і хочеться вити. Кілька десятків людей. Хтось пошепки сказав:
– Ото, курва, вийшли зустріти, аж три з половиною людини. Трясця вас візьми…
Твоя байдужість Львове, тебе ще покарає. Сьогодні ти проігнорив воїна, який просидів майже рік в окопі, захищаючи твій спокій. Дивись щоб завтра тобі не прийшлося – це робити самому.
Вечір. Центр Львова.
Звучить сміх, музика. Десь звучить джаз. Місце в рестораціях, вдається знайти з великими труднощами, субота ж. Хтось ходить та шукає вільний столик на літніх майданчиках, щоб бодай десь “впасти” та випити гальбу доброго, холодного пива.
А десь сльозами умивається мати, яка вчора втратила єдиного сина.
Якась пустка сформувалася навкруги.