«Ані слова про Москву»: українська письменниця розгромила Росію за фейкову історію
Письменниця, борець за українську мову Лариса Ніцой обурилася тим фактом, що Росія створила собі вигадану історію, щоб возвеличити себе над прародителькою України — Київською Руссю.
До гострої критики її спонукав перегляд одного з фільмів компанії російського режисера Микити Міхалкова з перекрученими історичними фактами. У зв’язку з цим Ніцой вирішила поділитися аналізом альтернативних джерел, який вона опублікувала на своїй сторінці у Facebbok.
«У фільмі протитрований 1605. І ось у 1605 році герої фільму борються за Росію-матінку. Ні для кого не секрет, що «Росією» сусідня країна стала називатися тільки у 1721 році завдяки наказу Петра I. До цього так називалися ми. Про це є відповідні іноземні карти та історичні джерела. А на той час сусідня країна була Московським царством. Але для московитів пофіг на цей факт, у фільмі вони борються у 1605 році за країну, яка з’явиться тільки через 116 років. А ще московити борються за Русь. Смута на Русі без батюшки-царя. Їх не бентежить той факт, що на Русі ніколи царів не було. Були князі, були королі (Данило, його син, онук), але не царі», — наголошує письменниця.
Крім того, вона додала, що Московське царство ніколи не входило до складу Русі, оскільки вони просто розминулися в епохах. Більше того, країна-попередниця сучасної Росії була заснована на татарських землях татарами — це була Золота Орда хана Батия, який подарував ці землі у 1237 році своїм рідним братам Чілаукуну, Беркечару і Мухаммеду.
Ще один цікавий факт, на який звернула увагу Ніцой — це використання на зазначених територіях уйгурської мови як офіційної.
«І так тривало до Івана III, аж до 1472 року. Іван ІІІ (татарин називався Іваном, бо з прийняттям на цих землях християнства у татар стали обов’язковими християнські імена) одружився вдруге з племінницею візантійського імператора Софією Палеолог. Саме вона розпочала реформу — вводити церковнослов’янську мову з церкви в офіційний обіг, і переписувати документацію з уйгурської на церковнослов’янську. Саме від неї (демонічна жінка) починається теорія, що Москва — це третій Рим. Син Василь і онук Іван Грозний під впливом бабусі Софії Палеолог знищують усі згадки про своє татарське походження. А Іван Грозний під впливом тієї самої бабусі накаже всім царям говорити, що вони походять від Рюриковичів, а не від татар», — розповідає Ніцой.
Повертаючись до сюжету псевдоісторичного фільму, письменниця обурюється тим фактом, що практично таку саму пропагандистську історію українцям протягом довгих років намагалися видати за істину, уникаючи згадки іноземних джерел, інформація у яких абсолютно відрізняється від затвердженої Москвою.
Як приклад брехливості російської історичної науки Ніцой наводить дату нібито першої згадки назви Москва — 1147 рік.
«Однак першоджерела цієї згадки не існує… У закордонних джерелах 1140-х років немає згадок про Москву. Більш того, про Москву не згадується і через 100 років!» — наголошує письменниця, наводячи для підтвердження своїх слів чотири свідоцтва того часу.
Першим з них є розповідь ченця Юліана з Будапешта, який у 1237-1238 роках здійснив другу поїздку на Волгу на прабатьківщину угорців.
«Їхав через країни, які називалися Моксель і Мерденс (колись, колись (!) тут буде Московське царство). А поки він їхав і все записував. Залишив багато спогадів про свою поїздку. Слова «Москва» немає в його лексиконі», — пише Ніцой.
Другим підтвердженням того, що значна частина російської історії — міф, є свідоцтво посла Папи Інокентія IV Плано да Карпіні, який, побувавши у Хана Батия в Золотій Орді у 1245-1247 роках, також описав дві країни Моксель і Мерденс, детально зафіксувавши їхні традиції, кухню, але жодним словом не згадавши про існування будь-якої «Москви», якій, згідно з версією російської історії, вже мало би бути близько 100 років.
«Московитів не бентежить, що посол Папи Римського їхав до столиці великої орди Каракорум через Київ, в якому на той час правив тисяцький, ставленик руського князя Данила, який був князем, до речі, всієї Русі та Києва теж (Карамзіни йому приписали тільки князь галицький, і деякі з нас помилково його досі вважають галицьким князем, а він і київський теж. Московити не могли допустити, щоб Київ мав свого короля, а Русь була королівством, тому отримали обрубане Данило — князь Галицький). Так ось, да Карпіні описав Київ, як місто, що процвітає, — центр науки, мистецтва, ремесел і торгівлі з масою купецьких кораблів із різних країн. Першу татарську залогу посол побачив на місці сучасного Каменського (до недавнього часу — Дніпродзержинськ). Слова «Москва» не існує в лексиконі Плано да Карпіні», — розповідає письменниця.
Третім авторитетним джерелом, яке ігнорує російський міф про давність Москви, є Гійом де Рубрук, посол французького короля до хана Батия у 1253 році. За словами Ніцой, через шість років після Карпіні він написав про те, що Руське королівство розкинулося до самого до Дону, а далі на північ знаходиться країна Моксель. При цьому він також жодним словом не згадує про існування Москви.
Останнім підтвердженням історичного фейку росіян письменниця називає спогади перського історика, очевидця подій XIII століття Ала-ат-діна Джувейні, який детально описував землі, порядки і владу Чингісхана, його імперію та ісламський світ, а також розповідав, що на його периферії є Руське королівство, Литовське князівство і так далі, але знову таки, жодним словом не згадував Москву.
«Варто замислитися, чи не так? Так у мене питання, коли наші історики будуть так фінансуватися і морально заохочуватися, що зможуть оволодіти різними мовами і мати кошти спокійно сидіти в архівах сусідніх країн, вивчаючи нашу правдиву історію з їхніх джерел? Поки до тих джерел не дісталася рука Кремля, як дісталася до наших архівів, до наших історичних персон, до нашого всього. Тому що поки ми не фінансуємо наших вчених, московити фінансують штампування брехливих зомбо-фільмів, які, до речі, дивляться і українці», — обурилася Ніцой.