Подивіться на ці факти: Українці визначилися, що сьомим президентом має стати Петро Порошенко
Це абсолютно не стосується різних «гарячих пиріжків» нашої політики саме сьогоднішнього дня, скорше йдеться про деяку започатковану в кінці минулого року тенденцію, яка свідчить, що вміло маніпулювати можна не лише зеленим виборцем, але й адекватними та відповідальними людьми.
Йдеться про визнання нами політичного лідерства в майбутній пост-зеленій Україні. Більшість з нас уже давно визначилися з тим, кого ми хочемо бачити сьомим президентом України.
Маю на увазі Петра Порошенка. Навіть групи відповідні в мережах спонтанно виникають.
Але в ту мить, коли перші закриті соціології чітко показали, що Порошенко впевнено вийшов на перше місце серед опозиційних політиків, почалися якісь дуже деструктивні рухи.
І їх стали провокувати в нашому патріотичному й державницькому середовищі. Коли буквально за тиждень дані опитувань почали публікувати, все ніби стало на свої місця. Але далеко не для всіх.
Я не бажаю тут обговорювати всіляки випади сумнівних та маргінальних середовищ на зразок свободівки Фаріон чи деяких лідерів Нацкорпусу, я про відповідальних і патріотичних громадян, які чомусь дуже легко шарпаються вслід за добре зманіпульованими пропагандистськими поштовхами.
От згадайте, скільки разів у листопаді-грудні ви побачили в своїх друзів у фейсбук дописи, а частіше перепости чиїхось текстів на тему: Олена Зеркаль — майбутній президент України…
А в самої неї хтось питався, чи має вона такі амбіції й бажання балотуватися, чи може хоч колись оцінювала публічно свою спроможність перемогти або очолити країну? Про неї можна говорити лише в позитивних і патетичнихї тонах — Олена зробила неймовірно багато для країни та продемонструвала принциповість і відмовилася підігрувати колаборантській владі (на це не вистачило гідності ні в Пристайка, ні в Кулеби).
Я б дуже хотів після очищення країни від зеленої плісняви побачити Зеркаль на посаді міністра юстиції (не закордонних справ, бо вона займалася якраз юридичною складовою). Переконаний, що її рівня компетентності й пасіонарності на це вистачить з запасом.
Але згадані провокаційні твердження спрямовані не на підтримку Зеркаль, а виключно проти Порошенка, щоб розмити його зростаючу підтримку. Пані Олена молодець, що не стала підгрувати цим хтивим спробам, то чому ж ми на це ведемося?
Навіть більше, уже зустрічав подібні тези щодо Іри Геращенко та Софії Федини.
Тут узагалі чистої води стороння провокація, бо обидві депутатки належать до команди Петра Порошенка й саме його підтримують. Уже в цьому році побачив схожі «кадрові» пропозиції стосовно Марусі Звіробій та Андрія Антоненка, що не менш провокативно. Обох глибоко шаную, зокрема й за те, що не лише гідно протистоять колаборантському зеленому режиму, жертвами переслідувань з боку якого стали, але й тому, що самі на такі провокативні поштовхи не піддалися. Але чому під постами з такими відверто провокаційними маніпуляціями бачу купу лайків від абсолютно нормальних людей? Чому бачу поширення цілковитої дикості на зразок статейки про те, ніби «Порошенко вже сам стомився й розуміє безперспективність подальшої боротьби, тому тихо відійде на політичну пенсію, а нам потрібно шукати йому заміну» й далі перелік безумовно позитивних, але мало ваідомих загалу прізвищ? Давайте навчимося ідентифікувати відверті провокації, які коять проти нас самих. Стиль таких інформаційних вкидів видає певні ознаки як російської пригожинської «фабрики тролів», так і доморощених чорнушників, що на 200% відпрацювали брудні агітаційні схеми на минулих президентських виборах. Зрештою,
Порошенка однаково ненавидять і в РФії, і в зеленій антиукраїнській владі. Поєднує їх зараз лише одне — все, що вони самостійно чинять проти нього, лише підвищує популярність екс-президента, тому обидві ворожі команди мають шанс добитися результату виключно нашими руками. На парламентських виборах їм це ідеально пройшло з відверто слабеньким Вакарчуком, зараз уже формують нашу думку на довшу перспективу.
Ще раз наголошую: нашими ж руками!
А стосовно дійсно гідних, професійних та порядних людей, то для того, аби віддати їм належне, є в українській мові тисячі прекрасних позитивних слів.
То чому багато хто з нас вважає, що подякувати цим людям можна лише фразою: «Стань нашим президентом!» попри повну відсутність можливостей і недостатню кількість підстав? Давайте навчимося постійно згадувати їхню позитивну роль і не втомлюватися дякувати за всі досягнення, а гідне місце в суспільстві вони точно займуть.