Нy як тaк мoжнa? Пoгляньтe, кoгo нaспрaвдi вдaрuв в oбличчя вoдiй мaршрyтки. І кoгo нe зaхиcтили люди, це був…

Може я роблю неправильно. Но в постах про бійця з 79, якого вдарив в обличчя водій маршрутки, гуляє прекрасна Сашкина фотка.

Хлопчик-Воїн в ДАПі. Її зробив Лойко. Ці фото тоді вразили світ. Прозорі здивовані очі і розтрощений, обпалений війною термінал

Поранення Сашки було таким страшним, що в Дніпрі не давали жодного шансу на життя. Жодного. Як він вижив- знає лише Бог. І трохи лікарі Дніпра.

Мені передали його львівські волонтери. Леся Мальків написала вночі: більше нікого просити, не залиште.

І я тягалась до нього в шпиталь. Просила, сварила, вмовляла, погрожувала. Повірити, що він не каліка. І він не один. Ми поряд. А він боявся даже заходити без мене на МСЕК. Так і сказав їм — я з Ірою тут буду. І ледь не впав, коли просили зняти взуття. І я хапала за руки лікарів.

Просила: будьте милосердними до нього, будьте обережними. Бо пластина в голові викликає сильні судоми. Не злякайте його недовірою. Поможіть нам жити. І лікарка- невропатолог майже розплакалась в коридорі від жаху, що цей хлопчик мав загинути в одну секунду від такого несумісного з життям поранення.

Може це неправильно, но я хочу, щоб ви побачили кого насправді вдарив в обличчя водій маршрутки. І кого не захистили люди. У мене сьогодні спитали з поліції- що ви хочете для водія.

Напевно я і справді нерозумна. Бо я сказала- справедливого покарання, а насправді повісить цього пихатого бика. За хуліганські дії і побиття воїна -інваліда 1 групи. Виписаного зі шпиталю в лютому 2020. Я хочу його повісить. Сама.

А ще я безмежно вдячна. До сліз і судом у горлі вам, святе воїнське братство.

Що Ілля Шполянський взяв слухавку і зміг зрозуміти вмить все, що сталося. І зібрати вас, хлопчики. Бо ви сила-силенна. Рідні наші. Братики.