У Москві розгубленість та нерозуміння, що робити далі: Україна загнала Кремль у глухий кут

Ми маємо пишатися тим, що саме Україна в особі Порошенка дала старт не лише радикальним змінам в ООН, але й започаткувала широкомасштабний наступ на Москву. Образно кажучи, цей виступ став потужною артилерійською підготовкою перед цим наступом.

Відзначимо, що виступ був побудований на двох речах: Порошенко окреслив перед організацією масштаби російської агресії не проти України, а проти цілого світу.

Війну Кремля проти України було вбудовано лише як частину тієї агресії. Згадано і війну з Грузією, і війну в Сирії, підтримку нелюдського режиму Асада, порушення базових принципів свобод в самій Росії.

Другим потужним залпом Порошенко вдарив по зловживанні Росією правом вето в Раді безпеки ООН, причому задля забезпечення агресії проти інших країн з боку самої Росії.

Третій потужний залп – фактичне звинувачення ООН у слабкості й бездіяльності; неможливості у нинішньому форматі протистояти тим самим зловживанням правом вето.

Тепер найцікавіше. Всю цю артилерійську підготовку на сесії Генасамблеї проведено перед засіданням Ради Безпеки ООН, на якому піднімуть питання в тому числі про введення миротворчого контингенту ООН в окуповану частину Донбасу.

Рішуче, цинічно і мудро Росію Антипутінська коаліція поставила у ситуацію цугцвангу. Це такий термін в шахах. Цугцванг – це така ситуація на дошці, за якої будь-який хід противника лише погіршує його позицію й в перспективі веде до програшу.

Накласти вето на резолюцію Радбезу про введення миротворців російська делегація, звісно, може. Але в Москві чудово розуміють, що саме для такого варіанту розвитку подій і проведено оту артпідготовку.

Якщо Росія накладе вето, то за ініціативи інших постійних членів РБ буде скликано екстрене засідання Генеральної асамблеї ООН. І там уже, наприклад, представник Великобританії виступить: бачите, президент України мав рацію, коли говорив про використання Росією права вето у корисливих інтересах. Як 1950 року. І поставить на голосування проект резолюції «Єдність заради миру».

По-перше, це переламає ситуацію на Сходу України: Росії доведеться прийняти введення миротворців. Інакше миротворчий контингент просто зайде туди на танках після того, як авіація миротворчого контингенту високоточними ударами розтрощить не лише бази місцевих путінських холуїв, але й «ихтамнетов».

По-друге, це дасть підставу для впровадження реформи ООН, про яку говорив Порошенко. І Кремль зрештою втратить можливість зловживання правом вето в майбутньому.

По-третє, це нанесе удар персонально по Путіну; по його іміджу «крутого пацана» в самій Росії. Іміджеві втрати можуть бути більшими, ніж від виведення «ихтамнетов» и погодження на миротворчий контингент без накладання вето.

Якщо Росія не накладе вето по українському питанню (а також і по Сирії) – це сприйметься у Росії, як катастрофічна поразка. Справа не лише в тому, що доведеться віддавати Донбас Україні на її умовах. Справа в тому, що росіяни вважатимуть це програшом війни Україні.

Якщо Москва не накладе вето на резолюції по Сирії, то в Росії вважатимуть це програшом війни Заходу і конкретно США. З відповідними наслідками для режиму Путіна.

Коротше кажучи, становище Путіна можна визначити крилатим висловом «Куди не кинь – всюди клин».

Приємно усвідомлювати, що в цій ситуації Україна виступає не просто як повноправний суб’єкт міжнародної політики, але грає в ній одну з провідних ролей у компанії таких «монстрів», як США, Росія, Німеччина, Франція, Велика Британія, Китай.

Павло Бондаренко