Порошенко і Ко бояться цього в Україні як чорт ладана. І не дарма, адже це для них прірва….
Вони дійсно бояться. Втратити монопольний контроль над, як їм здається, керованим правосуддям. Побачити повністю сформовану нову антикорупційну інфраструктуру.
А далі – спостерігати за тим, як твої вчорашні друзі, однопартійці, бізнес-партнери, а в кінці кінців, може, і ти сам, послідовно проходять всі її ланки – від статусу підозрюваного до засудженого (в виправдання не віриться, як би не переконували дорогі адвокати). Бояться.
Інакше, як пояснити це шалений опір створенню Антикорупційного суду в Україні? Крайній прояв цього страху – теорія змови, яку цілком серйозно переказують представники влади. Мовляв, колективний Захід вирішив зачистити політичне поле України від нинішньої еліти. А «ручні» НАБУ і Антікоррсуд – лише інструменти на шляху до цієї мети. Такий план, звичайно ж, існує лише в їхній уяві. Але віра в нього, на жаль, впливає на цілком реальне життя і політичні процеси.
Вони бояться. Втім, демонструвати здатність домовлятися України все одно змушені. І справа тут не тільки в грошах МВФ, отримання яких, на думку влади, нині не є критичним питанням. Справа в іншому. Партнери, які за чотири роки авансом інвестували в Київ кошти, зусилля і власну репутацію, повинні, нарешті, отримати історію успіху. У вигляді замкнутої системи слідства і правосуддя, які реально виявляють і перемагають корупцію. Влада це розуміє. Але при цьому дуже хвилюється. Хвилюється, щоб вимушений компроміс політичні партнери і електорат не сприймали як «прогин» перед Вашингтоном і Брюсселем. Уже в минулому залишилася примітивна аргументація: мовляв, антикорупційних судів немає ніде, крім країн Африки (звичайно, Хорватію, Словаччину або Болгарію, як членів ЄС, язик не повернеться назвати африканськими, але наші експерти з міжнародних відносин можуть). Спроба підмінити незалежний Антікоррсуд окремими антикорупційними палатами – теж уже історія. Тепер президент на підсумковій прес-конференції, навпаки, підкреслює власне авторство законопроекту про Вищу антикорупційному суді, що, втім, правда.
Готовність до компромісів з приводу технічних питань – і категорична принциповість щодо неможливості змістовних змін. На таких позиціях зараз знаходиться влада щодо внесення поправок до президентського законопроекту №7440 «Про Вищу антикорупційному суді». Принциповість стосується головним чином ролі міжнародників в процесі призначення суддів. Зовнішня ширма небажання надавати Громадській раді міжнародних експертів вирішальну роль – патріотичні гасла про дотримання Конституції, збереженні суверенітету і неприпустимість зовнішнього диктату.
Який Антикорупційний суд потрібен Україні
Поки що Антікоррсуд в поданні влади, в планах громадянського суспільства і міжнародних партнерів – це два різних суду. З різним принципом формування, а отже – різним ступенем незалежності. Що ж не так з баченням влади?
Скільки має бути суддів у Вищому антикорупційному суді? Невідомо. Їх кількість повинна визначити Державна судова адміністрація протягом місяця після набуття законом чинності. І тут відразу ж є можливість для гальмування роботи установи. Якщо суддів недостатньо, вони не впораються з великою кількістю кримінальних проваджень. А це неминуче викличе затягування справ, як це відбувається в відношенні Романа Насирова: одне засідання в місяць, зачитування близько 30 з 744 сторінок повідомлення про підозру, і як наслідок – одне зачитування триватиме більше двох років. І все аргументують перевантаженістю. Так чому б відразу не визначити в законі мінімальний склад? Доцільним може бути склад в 60-80 суддів – в разі, якщо підсудність залишиться незмінною.
Певна ж законопроектом юрисдикція поки що здається нелогічною. Поза підсудності залишився ряд статей Кримінального кодексу, підслідні НАБУ. Це, зокрема, перевірка відомостей в багатостраждальних електронних деклараціях чиновників. І навпаки – Антікоррсуд хочуть завантажити справами, які перебувають поза сферою слідчої роботи бюро. Юрисдикція Вищого антикорупційного суду повинна бути тотожною підслідності НАБУ.
Самий проблемний питання – процедура відбору суддів. Як відсіяти тих, до кого є обґрунтовані претензії по професійності і доброчесності? Вища кваліфікаційна комісія суддів і Вища рада правосуддя вже показали свої результати при формуванні нового Верховного суду України. 25 з 111 суддів потрапили в оновлений орган незважаючи на заперечення Громадської ради доброчесності (ОСД). Очевидно, що є потреба в авторитетному органі, що має повноваження не допустити кандидатів, до яких є істотні претензії. Очевидно, що роль цього органу повинна бути не рекомендаційної, а істотною. Разом з тим бачимо, що Громадській раді міжнародних експертів (ОСМЕ), як і ОСД, хочуть запропонувати роль вітрини і статистів. зрозуміло, що при таких обставинах в ОСМЕ не підуть дійсно авторитетні експерти міжнародного рівня. Вони просто не захочуть своїм ім’ям прикривати рішення ВККС і ВСП, прийняті всупереч конкурсу.
Тут слід звернути увагу на підміну понять, до якої вдається влада, коли говорить, що західні партнери не повинні формувати судові органи України, що така практика суперечила б Конституції. У той же час про формування мова зовсім не йде! Вибирати суддів, робити подання на їх призначення – це компетенція виключно ВККС і ВСП. А призначає суддів на посади – тільки президент своїм указом! Так де ж тут втрата суверенітету і порушення Конституції? Міжнародні експерти потрібні тільки для того, щоб бути ситом, крізь який не пролізуть ті, у кого попсовані попередньою практикою репутація. До того ж, як здається, доцільно передбачити механізм виправлення помилки, якщо ОСМЕ приймала рішення при наявності неповної інформації. Це може бути повторне проходження через перевірку Громадською радою міжнародних експертів, якщо на цьому одноголосно наполягатиме ВККС. Тобто повертати на конкурс, але тільки за умови перегляду міжнародниками свого рішення на підставі звернення ВККС.
Саму ОСМЕ формуватиме та ж Вища кваліфікаційна комісія суддів. З кого? Законопроект передбачає, що номінують кандидатів міжнародні організації. Але Захід чітко доніс – і через позицію МВФ, і через посольства – ідею про те, що в раді повинні бути представлені і донори України. Саме вони інвестують кошти своїх платників податків в те, щоб боротьба з корупцією в Україні була успішною. Вичерпний їх перелік подано на Офіційному порталі координації міжнародної допомоги Україні. Станом на березень 2018 го там вказано 18 проектів на підтримку антикорупційної реформи в Україні. Донори цих проектів і повинні бути тими, хто буде пропонувати кандидатів в члени Громадської ради міжнародних експертів. Серед них, наприклад, уряду США, ФРН, Канади, Нідерландів, Швейцарії, Данії, а також представники ЄС, ОБСЄ,
Суттєвою є критика виписаних в законопроекті №7440 вимог до кандидатів. Фахівців, які відповідають усім критеріям, – одиниці, якщо вони взагалі є. А яка користь від суду без суддів? Тому раціональним буде прибрати вимоги щодо досвіду в міжнародних урядових організаціях або міжнародних судових установах. Знання та навички застосування сучасних міжнародних антикорупційних стандартів – теж критерій, який доцільно вилучити з тіла законопроекту. Незрозумілим є заборона претендувати на посаду судді Антикорупційного суду колишнім правоохоронцям, працівникам контролюючих органів і депутатам всіх рівнів. З одного боку, чи не кожен професійний юрист в Україні з великою часткою ймовірності мав кар’єрний досвід в цих сферах. З іншого – слід усунути дискримінацію кандидатів в залежності від сфери попереднього досвіду. Адже нинішній проект закону передбачає перевагу для тих, у кого є суддівський стаж, навіть якщо кандидати набрали однакову кількість балів. В цілому нелогічно, що вимоги до суддів цього суду влада прописала значно вищі, ніж до суддів Верховного суду. Хоча ні, цілком логічно, – якщо не хотіти їх знайти.
Але навіть усунення цих недоліків при прийнятті закону в цілому не є запорукою створення Антикорупційного суду. Диявол криється в деталях. А в цьому випадку такий деталлю є положення, згідно з якими установа Вищої антикорупційного суду має відбутися прийняттям окремого закону. Оточення президента гарантує, що він ініціює цей законопроект, як тільки №7440 дійде до другого читання. Теоретично зволікання з ним може стати одним із способів затягування процесу створення Антикорупційного суду на невизначений термін. Але тут вже на парламент покивати не вдасться – це повністю в сфері відповідальності президента.
Вибір сценарію: від компромісу до продавлювання
Нині влада стоїть перед вибором: як скористатися ситуацією навколо Антикорупційного суду? Розглядаються досить радикальні сценарії.
Один з них може привести до позачергових парламентських виборів. Для цього достатньо просто забаритися з прийняттям закону про Антикорупційне суді. Це автоматично позбавить Україну наступного траншу МВФ. А отже – погіршить економічну ситуацію, викличе критику, а далі – відставку уряду. Новий Кабмін не буде сформований зі зрозумілих причин, що і дасть зелене світло новим виборам. Такий невеселий сценарій без переможців, звичайно ж, малоймовірний. Але його активно зараз обговорюють, з урахуванням публічної обіцянки президента розпустити парламент у разі неприйняття цього закону в цілому. Можливо – як залякування опонентів, не готових до виборчих перегонів. Але цікаво, що перспектива передчасно втратити велику фракцію у Верховній Раді мотивує деяких партнерів по коаліції мислити конструктивно. очевидно,
Досить реалістичним здається інший поганий сценарій для України, тобто якщо влада вирішить, що показати електорату і учасникам політичного процесу «хто в домі господар» – важливіше, ніж гроші МВФ. В такому випадку влада буде продавлювати законопроект №7440 без істотних змін, в нинішньому вигляді. Очевидно, Захід не погодиться, що такий закон про Антикорупційне суді є виконанням Україною своїх зобов’язань (які вона взяла на себе добровільно). Далі – ймовірне погіршення відносин з партнерами, що навряд чи сприятиме спокою всередині країни. Обнадіює лише те, що поки голосів за такий варіант законопроекту немає.
Ідеальним було б все ж знайти компромісне рішення між очікуваннями громадянського суспільства і Заходу, з одного боку, і побоюваннями влади – з іншого. Певні підстави для оптимізму тут теж є. Шостого березня відбулася зустріч депутатів профільного комітету парламенту і представників посольств країн G7. Українська сторона заявила, що готова запросити експертів Венеціанської комісії для спільного доопрацювання президентського законопроекту. Втім, на жаль, не гарантувала, що зміни торкнуться і роль Громадської ради міжнародних експертів. Симптоматично, що відповідальним за фінальну версію законопроекту від БПП призначений Сергій Алексєєв. При його ж авторства раніше подавалися проекти закону з «антикорупційними палатами». Чи буде досягнуто компромісу – чекати залишилося недовго. Наступного тижня комітет з питань правової політики і правосуддя повинен завершити процес підготовки правок до законопроекту. З їх змісту і з того, чи зникне з вуст влади риторика про захист суверенітету, і зрозуміємо, чи прийшли до компромісу. І чи є реальним прийняття закону навесні і реальний запуск Антикорупційного суду в 2018 році.