Їду щойно в тролейбусі додому, говорю українською. Прямо над вухом: – А ти бєндєрoвка с какого Мухосранска сюда пріпьорлась?
Їду щойно в тролейбусі додому, говорю українською.
П’яна, багряна пика зненацька нависає прямо над вухом:
– А ти бєндєровка с какого Мухосранска сюда пріпьорлась? Єдь атсюда в свой бєндєровскій Мухосранск абратно!
– Шановний спілкуйтесь ввічливо, – намагаюсь спокійно владнати ситуацію.
Але пяний ватний клоун не вспокоюється. Матом- перегаром на весь тролейбус розказує що треба робити з понаєхавшимі бєндєровцами. Набираю 102 – пробує вибити з рук телефон. Штовхає. Переходжу на російський мат.Виходжу на зупинці – виходить слідом. Пробує в’їхати по обличчю – ухиляюсь. Встигаю іронічно подумати – “не встигну сьогодні дописати статтю”.
Готуюсь давати здачу. І тут підходить хлопчина в камуфляжі, вже вдвох пропонуємо йому йти лісом.
Підібгавши хвіст, матюкаючись тікає в темряві дворів.
Стоїмо з хлопцем, куримо, говоримо про війну і мир.
Тепло прощаємось.
PS. змазане фото героя:
