Коли потрібно сідати за стіл на sвятвечіp, щоб рік був вдалим. Об’вязково поділіться з рідними…
Найбільшим християнським святом вважається Різдво. Усі віруючі до сьомого січня тримали піст. Новий рік раніше не святкували, як тепер (не вживали скоромних страв, – авт.). Особливо строго тримали піст старші люди.
Вечір напередодні Різдва називають Святвечір, останній день перед чотиритижневим постом.
Про традиції Святвечора, які здавна існують на Буковині, розповідає кіцманчанин Іван Ростоцький.
Різдво – родинне свято. На Свят-вечір за столом збиралася вся родина. В гості цього дня не кликали і не ходили один до одного.
– Напередодні Різдва люди намагалися не їсти до появи на небі першої зорі, – розповідає І. Ростоцький. – На стіл ставили 12 пісних страв: кутю, гриби, квасолю, боби, пісний борщ, вареники, голубці, пампушки, завиванці, чорнослив (сливи), запечену в печі рибу, узвар.
Головна різдвяна страва – кутя. Її починають їсти першою. Відтак їдять інші страви та запивають все узваром із сушених груш, яблук, слив.
Усі 12 страв мають бути пісними: без м’яса, молока, яєць та жиру. Готують все на олії.
Раніше майже усі страви готували в печі. Господиня прокидалася до сходу сонця та о шостій годині “замащувала” піч. Виймали з печі перед вечерею.
Калачі, завиванці, тістечка, пампушки пекли на день раніше.
Страви після вечері не можна прибирати зі столу
На Буковині на Свят-вечір збереглися деякі ритуали святкування. Наприклад, атрибутом Різдва є дідух – сніп із колосків жита або пшениці, зібраних у кінці жнив. Щоправда, за словами І. Ростоцького, на Кіцманщині такого звичаю не було.
– Під стіл на Свят-вечір господар клав сіно, «щоб худоба водилася», – каже чоловік. – Перед вечерею діти залізали під стіл та кудкудакали, за це їм дорослі давали гроші. Також на сіно клали курку та ягня, аби птиця не здихала та худоба мала гарний приплід.
Стіл посипали зерном, відтак застилали білою скатертиною, а на кожний кут клали часник. Він оберігає від злої сили та хвороб.
Посеред столу клали два калачі, в яких запалювали свічку за померлих. Калачі на столі мають стояти від перших до останніх свят (до Івана, 21 січня).
Сісти за стіл на Свят-вечір треба до заходу сонця. Кажуть, що раніше сядете за вечерю, то вдалішим буде рік.
Перед вечерею сім’я читала молитву «Отче наш» та сідала до столу.
Перед початком трапези господар обходив тричі все господарство – хату, стайню, хлів, сад, пасіку, кропив їх свяченою водою. Також розсипав освячений мак.
Так задобрював нечистих і водночас намагався їх позбутися.
Найголовнішу страву Свят-вечора – кутю, треба їсти дерев’яними ложками. Першим мав її скуштувати найстарший член родини. Відтак всі інші. Перед початком ритуальної вечері глава родини набирав ложку пшениці й підкидав її вгору, до стелі. Добрим знаком вважалося, якщо зерна прилипали до стелі. Це означало, що буде добрий урожай.
Страви після вечері зі стола не прибирали. Їх залишали на ніч для духів померлих родичів.
Вранці наступного дня (7 січня) до куті можна вже додавати молоко, масло. Також можна вживати непісні страви.
Після трапези діти та дорослі навідувалися до родичів, сусідів, хрещених батьків, знайомих, бідних та сиріт. Несли їм святу вечерю. У тарілку складали потрохи всіх 12 страв та калач.
Коляда
Напередодні Різдва, після святої вечері, дітлахи ходили колядувати. Іван Ростоцкий розповідає, що коли він був малим хлопчиком, колядувати суворо забороняли. У центр міста діти колядувати не виходили. Імена тих учнів, яких спіймали, записували в школі в стінгазеті. Їх називали жебраками.
Вважалося, що більше колядників відвідає оселю, то щедрішим буде для родини рік. Кажуть, що першим оселю має відвідати хлопчик, це символізує щастя та достаток.
Колядників щедро обдаровували за віншування грішми та гостинцями. Заколядовані гроші та продукти молодь віддавала на вечорниці, які влаштовували восьмого січня.
Молодь ішла колядувати сьомого січня. Вони збиралися у ватаги та ходили від хати до хати. У ватазі були переважно хлопці. Жінки колядували окремо. Парубки навідувалися переважно до тих хат, де були на виданні дівчата.
У різних регіонах України обряд колядування мав свої відмінності. На Сході України ходили із різдвяною зіркою, на Заході – з ляльковим вертепом. Колядники розігрували театралізовані сценки з масками.
На Кіцманщині на початку XX століття на коляду ходили “єроди”.
“Єроди” ходять на коляду три рази:
1-й раз на Різдво Христове – 7 січня (колядують «Нова радість стала»).
2-й раз на Василія – 14 січня (колядують «Ой чинчику Васильчику»).
3-й раз на Водохреща – 19 січня (колядують «Ой на річці, на Йордані»).
– На три свята семеро перебраних чоловіків ставили сценку, – розповідає І. Ростоцький. – Дійовими особами були чотири королі із різних сторін світу, жид, жандарм та “паєц” – ведучий. Заходячи на подвір’я, колядники просили дозволу, і коли господар погоджувався, починали виставу із віншувальних пісень-колядок та жартівливих сценок.
Цього року кіцманчани взялися відновлювати традиції своїх предків.
Кіцманський самодіяльний театр відтворив сценку з “єродами”, яку ставитимуть на Різдво. Які мають бути костюми, манери, сценарій вистави молодше покоління дізналося у старших людей, які пам’ятають, як святкували раніше.
За словами керівника Кіцманського самодіяльного театру Дмитра Сухарика, Іван Ростоцький допоміг нам створити образи персонажів сценки. Костюми для перевдягання створювали самі. Дещо пошили, знайшли на горищах, купили на секонд-хенді.
Ольга МАКСИМЮК