Нас дурuлu! 18.02.2014 «Інсульт Парубія», «поранення Олександра Турчuнова». А почuналося все інакше.
Назар Приходько
Лонгрід без купюр.
«Інсульт Парубія», «поранення Олександра Турчинова»… Все це буде вже ввечері 18.02.2014, а починалося все інакше…
Почалося все з триклятої мирної ходи під ВРУ. Моя вроджена тваринна «чуйка» волала про те, що буде біда. Я НЕ пішов з ходою, а прибув на барикаду на Грушевського, тримати рубіж.
Зверху доносились звуки вибухів, Маріїнський та прилеглі до нього вулиці стали полем бою. У нас же, «беркутня» кидала поодинокі світло-шумові гранати з гайками та шурупами, подекуди спалахували локальні сутички, але в принципі — буденність Революції.
І от, в якійсь момент, я побачив як зверху з боку Парламентської бібліотеки суне чорно-сіра хмара, від барикади теж почався рух «беркуту» та ВВшників. Стало ясно — атакують. Нас було мало, ми фізично не могли втриматись і почали відступ. не забуду, як Хлопці з барикади виймали прапори: України, червоно-чорні, УНСОвські… Прапор ворогу здавати не можна!
Відступаючи активно дивився навсібіч, за старою «двіжовою» звичкою. В якійсь момент, побачив НУ ДУЖЕ гарно вбрану дівчину, ще й на підборах. Ну зовсім не революційний вигляд, так вона ще й знімала все на смартфон… Я підбіг до неї, і не добираючи слів закричав: «Якого х.я ти стоїш? Біжи!» , а вона мені: «А шо такое?»… Ну я їй сказав «шо такое» і вона зрозуміла всю небезпеку ситуації — побігла…
Відступаючи до барикади на Профспілках, я, та ще один революціонер побачили двох доволі літніх жінок, які намагалися бігти, але самі розумієте…. Ми підскочили до них, і фактично на плечах донесли до барикади. Буквально закинули їх за неї і тут… Перед нами закрили створку. Все. Алєс. Нас шестеро загалом залишилось і я кажу пацану, який закрив: «Відкрий створку! Нас же повбивають тут нах.й!», на що він каже «Держитесь, мужики — отобьем вас!», я кажу: «Чем держаться?» — «Держитесь»..
Все. «Пишите письма», «Пилите гири», «Закрывайте протокол»… Шестеро людей проти хмари, орди силовиків… ВВшники підбігли першими і остервеніло почали бити. Мені, можна сказати, пощастило, хоча тут це слово недоречне. Вони вимагали від нас, аби ми стали на коліна — я не став, я присів і ВВшник (ну да — це не беркут, ну да, не бийте їх — це діти…) почав гамселити мене кийком. Я закрив голову, а це мале падло почало саме по пальцях бити. Зламав мені мізинця на лівій руці, а руки розбив у кров…
Навколо літали кулі. В якійсь момент я підняв голову і побачив як наді мною пролітає білий голуб… Ну, думаю — все, це за мною… Не плач за мною мамо… Аж тут пацани пішли в контратаку. В мусорню полетіло все, що тільки можна. Ох це фейерверк був — йоханий бабай! Коктейлів стільки, що айяйяй. Та один з них не долетів до адресата, а вдарився мені об коліно. І…. Горлишко пляшки з ганчіркою відлетіло в бік, коли пляшка розбилася і мене на підпалило. Ну хіба не фарт?
Коротше — контратака змусила на декілька миттєвостей відступити орду і нам відкрили маленьку створку з боку. Я вже знаю людину, яка це зробила ми познайомились через 2 роки… Кричить «Пригай, хлопці, бл.дь, пригай!». Ну і ми почали буквально встрибувати в барикаду. До цього я перестрибнув тіло одного з нас. Єдине, що пам’ятаю — він у камуфляжному бушлаті був… А ще ми діда провтикали. Був серед нас літній чоловік з самооборони. Його били найстрашніше: «Старый Бандера — мы тебе х.й в жопу засунем!» — так йому кричав ВВшник… Нас вийшло 4 з 6…
Брудний, зкривавлений не тільки своєю, а й кров’ю Побратима, з поламаним пальцем та болем в руках — дістався додому. Мама зробила шину з підручних матеріалів ну і я перетворився на диспетчера. зі мною тримали зв’язок всі мої Друзі і за вечір в моєму домі був аншлаг — всі відступали до мене. Люди трималися скільки могли. І встояли. МИ встояли. Ви запитаєте мене — чи це все було дарма? НІ! Ми навчилися стояти за себе, Державу та Націю! Це нам дуже допомогло на початку війни. На Майдані ми загартувалися, стали єдиними і цю єдність я нестиму крізь все своє життя. Слава Україні!
*******
Taras Korniyuk
Я відчув, що буде щось лихе ще звечора 17 лютого. Свободівці закликали збіратися зранку у сотні, але 18 був робочий день і я вирішив, що спочатку сходжу на роботу, а потім в разі чого приєднаюсь. Потрапив на Майдан пішки з Почайної (тодішньої Петрівки) десь близько 18:00.