Такого Вам не покажуть по ТВ! Наші хлопці в тилу знайшли і розгромили секретну катівню окупантів на Херсонщині і вивезли звідти наших полонених героїв: кадри операції

Унiкaльнa oпepaцiя, якy пpoвeли cпeцпpизнaчeнцi ГУР нa oкyпoвaнiй Хepcoнщинi. Блиcкaвичний peйд в глибoкий тил вopoгa. Атaкa нa ceкpeтнy кaтiвню, дe pociяни yтpимyвaли пoлoнeниx тa зapyчникiв. Знищeння oкyпaнтiв. Тa звiльнeння нaшиx людeй.

Ми отримали унікальні кадри, як група воєнних розвідників «мінусує» окупантів та звільняє українців у глибокому тилу на окупованій території.  

Секретну катівню росіян в Херсонські області ретельно охороняли, в ній утримували заручників цивільних та військових, катували, вимагали за їхнє життя та свободу гроші з родичів. «Вони хотіли гроші. Щоб родичі приїхали, і тоді забирайте його, як хочете», – розповідає військовослужбовець, колишній ув’язнений російської катівні Андрій.

Андрій кілька разів був поранений під час бою за Антонівський міст у Херсоні. Втік зі шпиталю за кілька годин до приходу російських окупантів, понад два місяці його переховували патріотичні херсонці. А потім він намагався переїхати у безпечніше місце і потрапив на російський блок-пост. На догляді окупанти змусили його зняти одяг та побачили оці сліди від поранень.

«Спочатку били, потім били струмом. Ніяка людина цього не витримає. Мучили, сумно їм було, зайшли, розважитись, били. Чув крики, іноді одиночні постріли», – розповідає він.         

Полонених навіть в камері тримали із пакетами на обличчях, були зв’язані руки.

Тож Андрій не знав, що поруч із ним знаходиться колишній високопоставлений поліцейський. Ветеран поліції досі не називає своє ім’я та не показує обличчя, бо він на вільній території, а його родичі в окупації. Спочатку йому пропонували карколомну кар’єру в окупаційній адміністрації. Коли відмовив, почали вибивати гроші за його звільнення. «Я не думаю, що вони б відпустили. Тому я не поспішав із ними про щось домовлятися. Один із варіантів, на мою думку, буде найгірший», – каже колишній офіцер поліції.

Це прекрасно розуміли і спецпризначенці Головного Управління Розвідки. ГУРівці вирішили – зайти в село, знищити окупантів, звільнити ув’язнених. Тому група перетинає лінію фронту, рухається вбік таємної катівні «рашистів».

Командир групи, яка зайшла в тил ворога, абсолютно не схожий на кіношного супермена. Проте, його бойового досвіду вистачить на кілька голівудських сценаріїв. Мало хто з його західних колег виконував такі завдання. Шанси повернутися живими були не стовідсотковими. «У нас в підрозділах є таке побажання, щоб кількість виходів дорівнювала кількості повернень. Так, повернутися живим – це було найголовніше. Ну, і виконати завдання», – каже «Чарлі». 

Головний сюрприз – мінні загородження. Будівлю, в якій облаштували в’язницю, з усіх боків обклали мінами та розтяжками. Специ швидко зробили прохід в мінному загородженні і підійшли впритул до будинку. Вартовий окупант – на прицілі в українського спецпризначенця. Після сигналу вперед російський солдат не встиг зрозуміти, що відбувається. Так само швидко покінчили із катами всередині будинку. За кілька секунд вивели звільнених полонених. 

«Я не знав, що буде проведено таку спецоперацію, я думав, що ми ближче до Криму, чи в самому Криму, їхали довго. Коли почалися постріли, зчинився шум і перестрілка, я думав, це він знову розважається. Бо вечорами там була стрілянина. Жіночі голоси були чутні. Хлопці розважалися», – розповідає звільнений офіцер.

Розважались під градусом, з дівчатами та стрільбою, бо почували себе в безпеці за мінним загородженням. «Бухають, веселкують, стріляють. Цей фактор зіграв нам на руку. Вони були не готові до наших дій», – каже командир групи спецпризначенців ГУР.

Трофеї мінімальні – потертий автомат Калашникова сотої серії та аптечка із жгутом ще радянського виробництва. Але головне – документи усіх російських військових, які тут катували українців

Скільки окупантів знищено, спецпризначенці не говорять. Звільнено – п’ятеро українців. А тисячам інших людей на окупованій Херсонщині поки що залишається мріяти про те, щоб українська армія знов повернулася до них. З відкритим обличчям і назавжди.