В Дніпрі в ТРЦ замовив в цього хлопця дві шаурми. Від його відповіді я просто прозрів
ЗНАЙОМТЕСЬ!
ЦЕ РОМАН!
Про це інформує Публікація
ТАК, ТАК! РОМАН!
ВІН ВІРМЕНИН!
ТОРГУЄ ШАУРМОЮ В ДНІПРІ!
А зараз все по порядку…
Повертаючись зі “сходу” на Київ, в Дніпрі ми зупинилися біля якогось захалусного торгового центру перепочити, знайти туалет і щось поїсти! Знаєте, такі невеличкі торгові центри перероблені з дво-,триповерхових радянських універсамів з відповідною прилеглою територією шанхайського штибу: на першому поверсі мій “улюблений” “Варус”, на другому і третьому, і на вулиці все-шо-попало!
В першу чергу, пішли в ТЦ шукати туалет і на кожне наше запитання українською “Чи можливо десь тут знайти туалет?” чули “На трєтьєм етаже!”, “Више, на трєтій етаж!”, “У нас туалет толька для сатруднікав!”
Переконавшись в тому, що туалет найближчим часом нам не “світить”, вийшли на вулицю і вирішили “вдарити” хоча б по шаурмі! Зайняли чергу!
Продавець кавказької зовнішності обслуговував російськомовного покупця російською! “Скрізь одне й те саме! Це місто як було Днєпрапєтровскам, так Днєпрапєтровскам і залишилось!” – подумалось мені! І без всякого ентузіазму ми звернулися до продавця: “Добридень! Нам дві шаурми, будь ласка, одну звичайну, а другу з грибами і сиром!”
І тут, мене, як довбнею по голові втелешили! Вражений відповіддю продавця кавказької зовнішності, я аж рота відкрив! У відповідь чистішою українською мовою полилося: “Доброго дня, вибачте, але грибів і сиру не має – нажаль закінчилися!”
Подумав, що у мене “галюни” – четвертий день за кермом; Київ – Піски; ніч – день; асфальту нема; Піски – Київ; день – ніч; асфальту знову нема; втома!
Я пришелебкувато став озиратися: “Тоді нам дві звичайні!”
І тут він мене добив (я вже чітко розумів звідки йде звук): “Вам ЦИБУЛІ покласти?”
Мене аж підірвало: “Братан, клади! Все клади! Ти хто? Ти звідки? Як звуть?”
Не знаю наскільки кумедно це виглядало зі сторони, але я ліз через прилавок з ним обніматися, ручкатися і дякувати йому за українську в Україні, і тим паче від особи неслов’янської зовнішності, і тим паче в такому місті, як Дніпро!
“А як же ще може бути інакше?!” – була його відповідь!
З’ясувалося, що це Роман! Він ВІРМЕНИН!
Для мене це був ШОК! Але ПРИЄМНИЙ ШОК!
На моє прохання, Роман люб’язно дозволив себе сфоткати отримавши від мене пояснення, що це для допису в ФБ про тих УКРАЇНЦІВ, НЕЗАЛЕЖНО ВІД ЇХ НАЦІОНАЛЬНОСТІ, які дійсно по справжньому шанують КРАЇНУ, в якій вони живуть!
З полегшенням від думки, що все, що я (і такі, як я) роблю – все не намарно, ми продовжили свій шлях на Київ!
Ми все ж таки формуємося!
Кволо, повільно, по троху, але формуємося!
Формуємося, як ВЕЛИКА УКРАЇНСЬКА НАЦІЯ!
СЛАВА НАЦІЇ!