Вcі 3Мl вiд рaнкy пpо цe гyдyть: Україну врaзилa сeнсaцiйнa нoвинu. Aфeрa cтoлiття викpитa
Згідно з офіційними даними, в 1991 році в сховищах Держбанку не дорахувалися 11 мільярдів доларів США. Не кращими були справи і з золотим запасом країни, з якого в буквальному сенсі випарувалися 2400 тонн дорогоцінного металу. Ці цифри шокували ревізорів, але, як виявилося, все ще гірше.
Про це пише видання bigpicture.ru
Станом на 1985 рік у золотому фонді СРСР знаходилися 2400 тонн золота. Всього 6 років знадобилося для того, щоб воно без сліду зникло з найбільш охоронюваних в країні об’єктів. Знайти пропажу не змогли ні вітчизняні спецслужби, ні найавторитетніші у світі детективи.
Зникнення золотого запасу супроводжувалося дивними смертями. Першою жертвою став Микола Журба, керуючий справами ЦК КПРС, якого знайшли під його ж власними вікнами. Ця людина безпосередньо відповідав за вклади КПРС в зарубіжних банках. Наступним пішов з життя Георгій Павлов, який займав цю посаду до Кручини. Він також випав з вікна, що стало дивним збігом.
Ніяких сумнівів не залишилося після того, як в цьому ж році загинув Дмитро Лісоволик – завідувач сектором США ЦК КПРС і мав доступ до інформації про «золото партії». Неважко здогадатися, що помер він також, випавши з вікна своєї квартири. Розслідування показало, що причина смерті всіх трьох партійних функціонерів – самогубство.
Таємниця продовжувала вбивати причетних до скарбів людей і пізніше – хтось гинув у ДТП, хтось від нападу на вулиці, а кого-то вбили, піддавши тортурам. Болісну смерть від рук невідомих прийняв в 1994 році колишній полковник КДБ Леонід Кучерук, якого вважали одним з фігурантів «золотого справи».
У кожного, хто чув про золото КПРС, виникав цілком логічне запитання – звідки взялися 11 мільярдів доларів і 2400 тонн золота? В першу чергу, хороший приплив грошей давали партійні внески, які регулярно платили члени партії. У 1985 році в країні їх було понад 20 мільйонів. Частина коштів йшла на заробітні плати, а решта осідали на рахунках.
Ще одне джерело грошей – фонд світу, пополнявшийся добровільно-примусовими пожертвами окремих осіб, а також цілих робочих колективів. Чималу вигоду ще приносив продаж тематичної партійної літератури, яка також нав’язувалася всім кому можна, причому не тільки в СРСР, а й в країнах-побратимів по соцтабору.
Варто відзначити і те, що в цей «котел» вливалися і податки, які в той час платили православна, католицька та уніатська церкви. Продовжувати можна довго – великі і малі струмочки, струмки і цілі потоки вливалися в казну партії з усіх боків. Зрозуміло, КПРС, як дбайливий господар, вигідно вкладала заощадження, купуючи на них золото і тверду американську валюту на зовнішньому ринку.
Відчайдушну спробу знайти зниклі цінності зробив в 1991 році віце-прем’єр РРФСР Єгор Гайдар. Політик найняв для розслідування розкрадання детективне агентство Kroll – одну з найбільш відомих і ефективних у світі компаній, яка займалася пошуком зниклих цінностей. Американці отримали солідний на ті часи гонорар в 500 тисяч рублів і завзято взялися за справу.
Глобального успіху сищики не добилися, довівши лише кілька дрібних епізодів розкрадань і зловживань, пов’язаних з грошима і золотом. Для продовження розслідування агентство Kroll запросило ще 500 тисяч рублів, але їм відмовили і пошук на цьому закінчився.
На сьогоднішній день існують дві основні версії того, куди зникли радянські мільярди. Більшість експертів вважають, що перед розпадом Союзу все гроші і золото були розміщені в зарубіжних банках, які довгий час були фінансовими партнерами СРСР. В цьому випадку була проведена масштабна операція з транспортування сотень тонн золота за кордон, яка проводилася за участю справжніх професіоналів.
Другий варіант, який також має право на існування, говорить про те, що гроші нікуди не пересувалися, а золото не покидало країну. Всі цінності залишилися на території колишнього СРСР, але розчинилися в кишенях спритних ділків, колись займали високі партійні посади.
Багато хто пам’ятає мільйонерів з числа колишніх партійних і комсомольських ватажків, які на початку 90-х з’являлися як гриби після дощу, інвестуючи в бізнес і скуповуючи заводи, фабрики і родовища. Цілком можливо, що в основі капіталу цих людей і лежать вкрадене у зниклого СРСР «золото партії».