“Він пoтрaпив у вoрoжу засідку, але взяв у пoлoн 8 вoрoгiв”.. Ви і досі питаєте чому наших хлопців називають героями…?!

8 Вересня, 20208 Вересня, 2020 admin 0 коментарів

На рахунку колишнього воїна 54-го окремого розвідувального батальйону ЗСУ Руслана Пустовойта (позивний “Павук”) дев’ять захоплених бойовиків і два важких поранення. Під час одного з них із бійця дістали понад 60 осколків, а частина так і залишилась у тілі “на пам’ять”.

Він живе із сім’єю в рідному Маріуполі, який не залишив на самому початку агресії Росії. Тієї весни Руслан відправив дружину з маленькими дітьми до родичів, а в його квартирі “оселилися” офіцери Центру спецоперацій “А” Служби безпеки України.

У День воєнної розвідки, 7 вересня, OBOZREVATEL розповідає історію “звичайного” героя з Донбасу.

“Коли я побачив на вулиці російські прапори, прокинулася злість”

Навесні 2014 року, вже після захоплення “стрєлківцями” Слов’янська, в Маріуполі стали проходити проросійські мітинги. Руслан каже, що це стало шоком.

“Розумієш, вони виходили з прапорами РФ і кричали: “Росія! Россі-і-я!”, а на моєму будинку – український прапор. Прокинулася злість. Ми з друзями самоорганізувалися в батальйон “Патріот”. Правда, оформити офіційно його в Києві так і не вдалося. Перший свій автомат я добув під час штурму сепаратистами маріупольського УВС – відібрав у одного з них. Узагалі тієї весни було непросто.

На те, що відбувається, не реагували правоохоронці, я звертався до СБУшників, говорив: зараз частину захоплять, у вас же є зброя! Вони від мене втікали.

У СБУ, що “базувалася” в Маріуполі, було всього два патріоти, з ними ми і взаємодіяли”, – розповів боєць.

Дружину з двома маленькими дітьми він відправив до Луцька – до родичів, а сам залишився.

“Я десантник колишній, розвідник – убити мене вдома неможливо”, – сміється Руслан.

Руслан Пустовойт із дружиною Тетяною і дітьми. Фото з особистого архіву

З “альфачами” відловлювали “мерів”

Через деякий час після від’їзду дружини в його квартирі оселилися офіцери “Альфи”. Пустовойт разом із ними брав участь у деяких операціях, зокрема, із затримання “народних мерів”.

Каже, в Києві просив зброю, але йому відповідали: що знайдеш – усе твоє, працюй.

Потім були Савур-Могила й Іловайськ, звідки Руслан вивозив загиблих друзів. А після поїздки в Дніпро йому порадили піти в “Правий сектор”. Так він потрапив у 8-й батальйон “Аратта” до Андрія Гергерта (“Червня”). З початку 2015-го року Пустовойт уже був у Широкиному.

“З “Донбасом” нас міняв” Азов “. В одну з операцій узяли полоненого росіянина”, – згадує Руслан.

Розвідник Руслан Пустовойт. Фото з особистого архіву

Там, у Широкиному, відбулося серйозне бойове зіткнення, в якому, каже “Павук”, він і його побратими ледь не загинули.

“Згодом було багато боїв, але той запам’ятався. І я досі не розумію, як ми всі не залишилися на тому полі”, – дивується воїн.

За особисту мужність, самовідданість і високий професіоналізм, виявлені під час бойових дій та при виконанні службових обов’язків, Руслан Пустовойт був нагороджений орденом “За мужність” III ступеня. Колаж

На день народження мами з важким пораненням евакуювали в Дніпро

2 липня, на день народження матері, Руслан був у Гнутовому.

“Я заліз на щоглу, зі зв’язком було погано. Думаю: хоч би ніхто не підстрелив! Зателефонував мамі, привітав. Заспокоїв: мовляв, зі мною все нормально, я поїв і в шапці. Спустився вниз, нарвав листочків для чаю… Нас було всього людей 15, поруч із нами стояв 37-й батальйон.

І тут “Грін” говорить: “Десь стрілянина”. І відразу на його телефон посипалися смс: “Ласкаво просимо в Російську Федерацію!”

А наші хлопці, які були в “секреті”, засікли групу, яка вийшла з Комінтернового – 29 осіб. Вони вночі розмінували балку і збиралися вийти в Гнутовому, просто нам у спину. Ми шестеро застрибнули в машину і поїхали мінним полем – інших варіантів не було, треба було допомогти нашим”, – розповів” Павук”.

Тоді його поранило вперше. Унаслідок вибуху буквально прошило осколками. Вважає, якби не броня – не вижив би.

“Стріляю, а у мене кров ллється з голови, ніг… Врятували пацани зі 131-го батальйону, вони проїжджали поруч на “бардаку”, почули стрілянину і кинулися до нас. Я “від’їхав”. Прийшов до тями, коли мене везли вже в швидкій допомозі в Мангуш”, – додав Руслан.

Руслан Пустовойт у шпиталі. Фото з особистого архіву

На вертольоті його евакуювали в шпиталь Мечникова в Дніпрі. З Пустовойта дістали 62 осколки, його оперували чотири рази. Два місяці на базі в Павлограді Руслан проходив реабілітацію.

Вісім полонених за один раз

У червні 2016 року Пустовойт отримав завдання знищити блокпост противника, на якому мало бути до 30-ти бойовиків. Руслан спочатку вирішив провести розвідку, тому що нерідко секретна інформація витікала до ворога.

За кілька годин до початку операції Пустовойт разом із чотирма досвідченими розвідниками 54-го окремого розвідувального батальйону пішов до місця проведення штурму.

У нього були погані передчуття – вважав, що буде засідка. Напередодні приснився поганий сон, а коли сідав у машину, сильно підвернув ногу – та так, що довелося фіксувати пов’язкою.

Коли воїни прибули на місце, побачили, що їх уже чекають. Ворог збирався взяти в кільце і накрити артою.

“На краю посадки я побачив у траві розтяжку, яку, звичайно ж, не могли встановити наші.

А потім почув за спиною голоси. Коли обернувся, мені в лоб уперся ствол автомата.

Врятувало те, що в розвідку я ходив у сепарській формі, яку роздобув під час одного з боїв. Ну, і моя нахабність, – регоче Руслан. – Я став на нього кричати, мовляв, на кого автомат підняв?! І зажадав командира. З говору зрозумів, що це росіянин”.

Руслан Пустовойт (ліворуч) і полонений. Фото з особистого архіву

Цієї миті з’явилися розвідники 54-го ОРБ у нашій формі, а один із росіян відразу закричав: “Укропи!”.

“Мені довелося “покласти” його, а наші хлопці “зняли” ще двох. Серед живих залишилися вісім бойовиків, і я пообіцяв зберегти їм життя, якщо вони вестимуть себе тихо. Цієї миті на телефон одного з бойовиків зателефонували і запитали, чи це у них стрілянина? Командир ворожого блокпоста “Білка” був не дуже переконливим. Потрібно було йти.

Усім вісьмом, узятим у полон, я обмотав руки скотчем, а на першого надів свій бронежилет. З рації ми чули, що нас зараз будуть рівняти із землею.

Коли дійшли до середини поля, почався мінометний обстріл, але ми дісталися цілими. Нас уже чекали контррозвідники. Серед узятих у полон вісьмох бойовиків двоє виявилися офіцерами 9-го російського полку”, – розповів Руслан.

Через місяць Пустовойт пішов служити в 54-й окремий розвідувальний батальйон. А вже в жовтні під Маріуполем “Павук” узяв у полон начальника ворожого блокпоста “Філа”.

Руслан із побратимами і затриманий. Крайній праворуч Андрій Супріган – майор ССО загинув у травні 2020 року на Донбасі. Фото з особистого архіву

Руслан зі своїм відділенням був у засідці, коли вони помітили патруль ворога. Всього було четверо – двох застрелили, один був поранений і зміг піти, а четвертого затримали.

“Михайло Філімонов, “Філ”. Погань родом із Авдіївки. І найнеймовірніше: він у кишені тягав із собою документи “ДНР” і нагородні книжки”, – додав Руслан.

Документи, які носив із собою сепаратист. Фото з особистого архіву

Усе ще попереду?

Пустовойт каже, що ні про що не шкодує. “Я воював кілька років – не за гроші. Моє серце розривалося, я розумів, що Росія прийшла в мій дім. Прийшли російські бандити”, – каже Руслан.